Вовчанський район розташований у північно-східній частині Харківської області.

Район межує з Шебєкінським  та  Волоконівським районами Бєлгородської (РФ),Великобурлуцьким  та Печенізьким районами Харківської області.

Площа території – 1883,3 км2

Історію Вовчанщини можна розбити на два періоди.

Перший – час заснування і розвитку Вовчанського городища (VІІІ – ІХ століття нашої ери). Тоді стародавнє місто належало хазарам. Занепад і зникнення городища пов’язано із вторгненням зі сходу кочових племен монголотатар.

Другий період розвитку (ХVІІ століття) – час освоєння цієї місцевості козаками та остаточне закріплення слов’янського населення на нинішній території. На Слобожанщині були організовані козачі полки, які несли сторожову службу. Зокрема Вовчанськ, як місто, був заснований у 1674 році та заселений козаками, які входили до складу Чугуївського полку.

Назву місто отримало від річки, а річка від  багато чисельних вовчих зграй, які водилися в цій місцевості.

З першої чверті ХVІІІ століття, поступово втративши військово-політичне призначення, Вовчанськ дуже повільно розвивається як типове адміністративне місто Російської імперії.

У 1780 році Указом Катерини ІІ ліквідовано Слобідську українську губернію і створено Харківське намісництво. А у 1796 році Павло Перший скасував намісництва і знов була утворена Слобідська українська губернія з центром у м. Харків. Губернія поділилась на повіти. У Вовчанському повіті було 14 волостей. Населення складало 56425 чоловік.

У 1825 році очікуючи приїзд царя Олександра І, який прямував з Петербургу в Таганрог, на відпочинок, м. Вовчанськ було капітально перебудовано.

Але найбільшого темпу благоустрою, розвитку культури, освіти та економічного росту Вовчанський повіт зазнав з обранням на посаду земського голови Василя Григоровича Колокольцова наприкінці 90-х років ХІХ століття. Земство під його керівництвом розгорнуло масштабне будівництво у повіті шляхів, мостів, шкіл, лікарень, ветеринарних і агрономічних пунктів, доріг і поштово-телеграфних станцій. Здійснювалися великі лісопосадки на пісках в долинах річки і на лівому березі Сіверського Дінця. Кількість початкових шкіл з 53 у 1890 році зросла до 117 у 1905 році.

В.Колокольцев

На початку ХХ століття у Вовчанську були побудовані вчительська семінарія, жіноча гімназія, реальне училище, ремісниче і міське училища. Збудовано та відкрито народний будинок, де ставились любительські вистави, влаштовувались танці. Було два приватних кінотеатри. У 1912 році було відкрито історико-археологічний музей.

На розвиток міста і всього повіту справили вплив підприємливість місцевих ділових людей, залучались іноземні інвестиції. Завдяки чому значно розвинулась промисловість.

Слід відмітити, що у 1910-1913 роках за темпами благоустрою, розвитку культури, освіти та економічного росту Вовчанський повіт посів друге місце у Російській імперії поступивши тільки Московському повіту.

Свого часу до складу Вовчанського повіту входило набагато більше територій і населених пунктів, ніж зараз. Наприкінці 1923 року, після здійснення адміністративно-територіальної реформи, на території Вовчанського повіту було утворено п’ять районів, в тому числі і сучасний Вовчанський район.

Вовчанщина має багату на яскраві події історію. Ці землі, розташовані поблизу річки Вовчої, наприкінці XVI ст. належали Бєлгородському монастирю, який віддавав їх в оренду бєлгородським служилим та іншим людям. У першій половині XVII ст. тут виникли перші козачі слободи. Пізніше на річці Вовчі Води (так тоді називали Вовчу) з’явилася група українських переселенців на чолі з Мартином Старочудним, яка увійшла до складу сторожової служби від Нежегольського городища. Через це

Старочудному часто доводилося бувати на Вовчих Водах, він знав цю місцевість, зручну в господарському і воєнно-стратегічному плані. Старочудний вирішив заселити місце вздовж Вовчих Вод. У листі до російського царя він просив дозволу збудувати місто, заснувати слободи з фортецями і сторожами «щоб татаров’я в українні міста безвісно не пройшли». За указом царя Олексія Михайловича в 1674 р. було наказано «нежегольському черкашенину Мартину на річці Вовчі Води будувати слободу, а для проживання покликати своїх товаришів Черкас з малоросійських і задніпровських міст; а інших людей зовсім не приймати». Втім, незважаючи на заборону, на Вовчих Водах оселялися також біглі з центральних районів Російської імперії. Так було засновано слободу, яка згодом перетворилася на місто Вовчанськ.

Пишаються вовчанці своїм земляком Василем Григоровичем Колокольцовим (1867–1934), який протягом багатьох років перебував на посаді голови Вовчанської земської управи. Саме завдяки його діяльності напередодні Першої Світової війни Вовчанський повіт за темпами благоустрою, розвитку освіти та культури посідав друге місце в Російській імперії після Московського. У повіті відбувалося широкомасштабне будівництво шкіл, лікарень, містків, доріг, кінно-поштових станцій, дільниць поштово-телеграфного зв’язку, ветеринарних та агрономічних пунктів. У Вовчанську було збудовано історико-археологічний музей, Народний Будинок, відкрито два кінотеатри. Лише навчальних закладів у повіті було збудовано понад сто.

Вовчанське земство розгорнуло значну роботу з лісонасадження на піщаних берегах Сіверського Дінця та річки Вовчої.

Аби здобути гроші на той чи інший проект, В.Г.Колокольцов звертався по допомогу до Міжнародного Червоного Хреста, проводив безпрограшні лотереї, а часто вкладав у справу й особисті кошти. У спадок від матері йому дісталися володіння в повіті, з великою кількістю десятин землі, млинами та винокурнями. Центральна садиба розташовувалася у селі Верхній Писарівці, де і сьогодні знаходиться його знаменитий будинок «Терем», який отримав таку назву за архітектуру, витриману в староруському стилі. Вціліли у Вовчанську до наших часів також практично всі будинки, зведені за часів Колокольцова.

У грудні 2007 р. на честь 140-річчя від дня народження почесного громадянина Вовчанська на головній площі міста йому встановлено пам’ятник.

Уродженцем міста Вовчанська був Василь Олексійович Бабенко, якому належить честь відкриття нової археологічної культури. Поблизу с. Верхнього Салтова, розташованого на правому березі Сіверського Дінця, знаходиться велике городище. В кількох кілометрах на північ від городища в 1900 р. молодий учитель земської школи Верхнього Салтова В.О. Бабенко відкрив стародавній могильник з могилами-катакомбами. Поруч було виявлено велике старовинне місто VIII–X ст. з укріпленням і багатьма пригородами. Воно займало площу понад 120 га і мало назву «Сарада». Від салтівського могильника пішла назва археологічної культури – салтівської. Вона була поширена по течіях рік Сіверського Дінця й Дону, на Приазов’ї та Північному Кавказі у VIII–X ст. нашої ери.

 

В.О.Бабенко

Нині на території села знаходиться історико-археологічний музей-заповідник «Верхній Салтів» імені В.О.Бабенка. Крім археологічного розділу, в експозиції музею містяться етнографічні та краєзнавчі матеріали, представлені сучасні художні ремесла мешканців села. Особливою популярністю у відвідувачів користуються фольклорні вечори, свята за старовинними обрядами, уроки писанкарства та народної вишивки, що їх проводять співробітники музею. Тут можна також замовити копії документів, сфотографуватися у народному вбранні, придбати друковані матеріали з краєзнавства, археології, етнографії, переглянути хронікально-документальні фільми, присвячені історії краю.

Серед видатних уродженців Вовчанщини – співачка, народна артистка СРСР Євгенія Семенівна Мірошниченко (с.Радянське), письменник Олесь Досвітній (Олександр Федорович Скрипаль-Міщенко) (м. Вовчанськ).
На місці будинку №26 по на вулиці Корочанській м.Вовчанська знаходився будинок, де народився український письменник Олесь Досвітній (Скрипаль-Міщенко Олександр Федорович) (1891–1934). У Вовчанську він закінчив міську школу, працював писарем міської управи, а потім на цукроварні.

Є.С. Мирошниченко

Писати Олесь Досвітній почав у 1920 р. Його перу належать збірка оповідань про Китай «Тюнгуй», романи «Американці», «Хто», «Нас було троє» та інші твори. Герої романів О.Досвітнього відзначаються цікавим індивідуальним характером, твердими життєвими принципами і сформованим світоглядом. В 1933 р. письменника було заарештовано, а в березні 1934 р. страчено. На клопотання дружини письменника і за протестом прокурора військовий трибунал Київського військового округу 25 жовтня 1955 р. скасував постанову Колегії ОДПУ від 3 березня 1934 р. і припинив справу через відсутність складу злочину.

З Вовчанським районом пов’язане ім’я письмен-ника-драматурга Костянтина Андрійовича Треньова (1878–1945). Він народився у селі Бакшеївка в родині колишнього кріпака. На хуторі Мокра Журавка (тепер Треньовка) пройшли дитячі роки письменника. Саме до Вовчанська був висланий письменник у грудні 1906 р. за свої статті та фейлетони, вміщені в газеті «Донская жизнь». Тут в 1907–1909 рр. він працював учителем Вовчанської вчительської семінарії. На вулиці Пушкінській зберігся будинок, в якому тоді розміщувалася семінарія. З наго¬ди 80-річчя від дня народження свого земляка громадськість Вовчанська встановила тут меморіальну дошку.

 

К.А.Треньов

Вовчанський район багатий на природні, особливо водні ресурси. Його територією протікає 13 річок, найбільшою з яких є Сіверський Донець, ліва притока Дону. Зі штучних водойм найбільшим є Печенізьке водосховище (на території Вовчанського району знаходяться його верхня й середня частини, а нижня – в Печенізькому районі). Воно було збудоване в першій половині 1960-х років і є частиною системи водопостачання Харкова. Оточене сосновими та листяними лісами, Печенізьке водосховище давно стало улюбленим місцем відпочинку тисяч харків’ян. На його берегах розташовано багато спортивних баз і будинків відпочинку.

В районі існує дев’ять територій природно-заповідного фонду: три ландшафтних заказники, два лісові та один ентомологічний заказник, два заповідних урочища, а також ботанічний заказник «Вовчанський», який має загальнодержавне значення. Він розташований на крейдяних схилах крутого правого берега річки Вовчої. До його складу входять сім невеликих ділянок унікальної крейдової та степової рослинності. Тут зростають близько 500 видів трав’янистих рослин, 20 видів дерев і чагарників.

Серед них значна кількість рідкісних, зникаючих, ендемічних та реліктових видів.


 

 

На сайті

Сейчас 69 гостей онлайн

Президент України

Урядовий портал

Харківська державна адміністрація

Wediz.com!